0 Shares 54 Views

Нові джерела з історії України середини XVII століття

maxresdefault (1)Перші інформації про історичну літературу хочу присвятити близькій мені тематиці – історії України в часи козаччини. І спонукав до цього дарунок, який днями отримав від відомого вченого, невтомного трудівника, автора, здається, незліченної кількості публікацій доктора історичних наук, професора, протоієрея УПЦ Київського Патріархату отця Юрія Мицика.

Дарунком став четвертий том документів під назвою “Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр.”. Ця книга завершує публікацію величезного комплексу джерел, видрукуваного протягом кількох останніх років.

Перший том з’явився в 2012 р. У ньому поміщено документи за 1648-1649 рр., у другому за 1650-1651 рр. (2013 р.), у третьому за 1651-1654 рр. (2014 р.), у четвертому за 1655-1658 рр. (2015 р.). До цього видання долучилися Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, Інститут історії України НАН України та Канадський інститут українських студій.

Вже під час роботи над першим томом Юрій Мицик постраждав від важкої хвороби – правостороннього інсульту, однак, як не покинув праці тоді, так і зробив ще більше і продовжує невтомно працювати. У передмові до видання пан Юрій слушно зазначив, що події середини XVII ст. є одними із найважливіших в історії України. Однак перебування у складі різних держав гальмувало, а часом робило неможливим публікацію джерел, які є основою правдивого вивчення нашого минулого. До того ж, більша їх частина зберігається у Польщі та Росії. Упорядник намагався якнайбільше представити матеріалів з українського боку, але їх мало, переважають джерела польсько-шляхетського походження, а до них треба ставитися критично, бо, зрозуміло, погляд на українців з табору противника часто був вкрай негативним. До того ж джерела з українського боку масово знищувалися, приміром, під час спалення Чигирина у 1664 р. та Батурина у 1708 р.

Вже сам перерахунок установ, у яких зберігаються опубліковані матеріали, справляє неабияке враження: Архів головний давніх актів, Національна бібліотека Польщі у Варшаві, Бібліотека Варшавського університету; Бібліотека князів Чарторийських, Бібліотека Польської Академії наук, Ягеллонська бібліотека у Кракові; Національна бібліотека імені Оссолінських, Бібліотека Вроцлавського університету у Вроцлаві; Центральний державний історичний архів України у Києві, Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського; Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника; Дніпропетровський національний історичний музей ім. Дмитра Яворницького; Харківська державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка; Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського; Національний історичний архів Білорусі у Мінську; Російський державний архів давніх актів у Москві; Російська національна бібліотека у Санкт-Петербурзі; Національний архів Чехії у Празі.

У передмові до третього тому упорядник коротко описав важкий психологічний стан, знайомий більшості українських істориків-патріотів, коли драматична внутрішня боротьба в країні з правлячим режимом, а потім і війна з Росією створювали таке нервове напруження, що творча робота ставала майже неможливою:

“Підготовка цього тому відбувалася в часи Майдану-2 і московської агресії в Криму і на Донбасі. Надто важко морально друкувати джерела XVII ст., коли постійно чекаєш свіжих новин з фронту і особливо коли вони приходять трагічні”. Проблеми з коштами для публікації третього тому змусили звертатися до нових жертводавців, якими стали низка перелічених на одній з перших сторінок осіб з України, Канади та Німеччини.

Не полегшилася ситуація у при роботі над четвертим томом. Пан Юрій на цей раз поділився спостереженням про перегук минулого і сучасності у відносинах з Росією: “… часто зауважуєш разючі паралелі скажімо російсько-української війни 1658-1659 рр. з сучасними подіями: та ж агресія Москви щодо України, та ж її демагогія, щоправда дещо змінена (з креном на “захист православ’я”), таке ж використання антигетьманської опозиції Москвою (тоді щоправда опозиція була самостійнішою, ніж сучасна, які є “п’ятою колоною” Москви і приклад горе-депутата Царьова яскраве тому свідчення)”.

Кілька слів про те, які саме матеріали увійшли до книг. Насамперед вражає різноманітність джерел та величезне коло їх творців. Так, серед авторів сотень листів знаходимо послання від представників усіх рівнів владної структури Речі Посполитої, а також шляхтичів, бачимо листи австрійського імператора, турецького султана, шведського короля, молдовських господарів, валашського господаря, трансільванського князя, силістрійського паші, константинопольського патріарха, папських нунціїв. Особливо хочеться відмітити листи відомих українських діячів: гетьмана Богдана Хмельницького, генерального писаря Івана Виговського, наказного гетьмана Антона Ждановича, полковників Максима Кривоноса, Павла Тетері, Прокопа Шумейка, Стефана Подобайла, Мартина Пушкаря, Івана Нечая, Юрія Немирича, кошового отамана Якова Барабаша, київських митрополитів Сильвестра Косова та Дионісія Балабана. Також багато листів кримських ханів Іслам-Гірея ІІІ та Мехмед-Гірея IV, великого візира ханства Сефер Кази-аги, нуреддин-султана, калги-султана, перекопського бея. А крім цього видання містяться ще сотні інших джерел: універсали, новини, реляції, реєстри, переліки, щоденники, компути, статейні списки, донесення, конфесати (протоколи допиту полонених), інструкції, заповіти, літописи, вірші, поеми, мемуари та багато інших.

Прикрість є у тому, що тиражі книг є мізерними, хоча значимість їх для суспільства незмірно велика. Зазначений тираж – 300 екземплярів. А по досвіду добре знаю, що ця цифра є необхідною формальністю і часто реально у світ виходить значно менше екземплярів. Благо, що маємо електронні засоби і перших три томи вже можна знайти в Інтернеті. А тому подвижницька праця пана Юрія матиме добрі результати, послужить підгрунттям для багатьох статей та монографій.

Звичайно, такі збірки джерел, як правило, опрацьовують фахівці-історики, створюють на їх основі монографії. А часом читають і ті, хто хоче краще пізнати епоху. Спочатку опановують один документ, потім другий і так, поступово, наближаються до власного розуміння тих не таких уже й давніх подій.

Насамкінець зазначу, що здійснення цього проекту стало можним завдяки дотації Канадського інституту українських студій Альбертського університету в Едмонтоні (Канада) з Вічного фонду ім. о. Григорія Філя і Ольги Філь, з Вічного фонду ім. Стефана й Ольги Павлюків, з Вічного фонду ім. Володимира та Ірини Літинських та з Меморіального фонду ім. Михайла Захарука.


Новини партнерів